Дитина – дисграфік

ДИСГРАФІЯ /від грец. dys – порушення,  grapho – пишу/ – це часткове специфічне порушення процесу письма. Особливість дисграфії виявляється в помилках  стійкого характеру, які  під час письма повторюються. Це можуть бути спотворення чи заміна букв, пропуски букв, складів,  викривлення звукоскладу у структурі слова, порушення злитного написання слів і речень, аграматизми тощо.

Причини виникнення дисграфії

 Велика кількість серйозних проблем у навчальній діяльності пов’язана із особливостями  анатомічної будови мозку і його функціонування. Дві півкулі головного мозку, кора яких забезпечує вищу нервову діяльність, неоднакові як за своїми розмірами, так і за функціями.

У тих людей, кого прийнято називати правшами, - більшою по об’ему і вазі являеться ліва півкуля. У чоловіків подібна асиметрія півкуль виражена більш яскраво, у жінок менше, але також присутня.

 Права і ліва півкулі скеровують діяльність «своєї» половини тіла. Так ліва півкуля відповідає за рухи правої половини тіла: правої руки, ноги, правого ока; і, навпаки, права півкуля приводить в дію ліву половину тіла.

Між двома півкулями існує анатомічний зв’язок. Для злагодженої, сумісної роботи обох півкуль, необхідний їх функціональний зв’язок.

Функціональний зв’язок півкуль формується в період раннього дитинства. Саме період повзання являється найважливішим етапом для його повноцінного формування. Вже у цьому віці (в процесі діяльності тіла) закладається якість взаємодії півкуль мозку.

Якщо в період раннього віку дитина повзає багато і достатньо тривалий проміжок часу , то завдяки постійним перехресним рухам рук та ніг (права рука – ліва нога, ліва рука –  права нога) складається і координація рухів, і координація діяльності півкуль мозку між собою, і координація мозку і тіла в цілому. В цьому випадку у дитини природнім шляхом формується сумісна діяльність півкуль, тобто, яка б півкуля на даний момент не працювала, інша їй допомагає. Таким чином, мозолисте тіло стає «містком» між півкулями.

Якщо ж  період повзання у дитини скорочений, рухова активність невисока або в розвитку дитини взагалі «випав» цей період (дитина встала і пішла), то в подальшому з’являється надмірний свідомий контроль над рухами тіла. В найбільш тяжких випадках довільність рухів ускладнена, коли складається враження, що дитина довго розмірковує, з якої ноги їй піти. У цьому випадку активність однієї із півкуль «виключає», блокує діяльність другої півкулі. Мозолисте тіло стає своєрідним бар’єром, який відмежовує одну півкулю мозку від іншої і кожну із півкуль від однойменної половини тіла. Внаслідок чого у такої дитини порушується взаємодія мозок – тіло і координація півкуль відсутня.  

Кожен із способів взаємодії півкуль мозку, виникнувши у ранньому віці пізніше закріплюється і відображається на всій діяльності дитини – як фізичній, так і інтелектуальній.

Якщо у дитини сформована сумісна діяльність півкуль ( мозолисте тіло являється «містком» між півкулями), то це стає повноцінною основою подальшого розвитку і успішного навчання дитини.

Якщо взаємодія між півкулями головного мозку відсутня ( мозолисте тіло являється «бар’єром»), то це стає перепоною і дефектною основою для подальшого розвитку і навчання дитини. Окрім того, така дитина відчуває труднощі у навчанні, які відображаються на її нервово-психічному здоров’ї.

Відсутність злагодженості у роботі лівої та правої півкуль – основна причина труднощів у навчанні, в тому числі і виникнення дисграфії у дитини.

Об’єднати дві півкулі в єдине ціле, улагодити їхню діяльність – ось шлях усунення труднощів у розвитку, вирішення проблем у навчанні та в інших видах діяльності дитини.